Моя бабуся жила в Дніпрі у 118 будинку на Набережній Перемоги. Вона дивом залишилася жива. На момент влучання ракети мене там не було. Там перебували моя тітка і бабуся. Коли відбувся вибух, бабуся дивом увійшла у ту кімнату, де вікна не вибили. Це були буквально долі секунди: там вилітали вікна, шибки, був побитий бетон, тому було б сумно. А тьотя на той момент виходила з кухні і потрапила під перегородку, де розташований коридор. Коли відбувся вибух, окрім вогню та диму не було нічого видно. Вони думали, що внизу нічого немає: ні людей, нічого. 

Дуже швидко спрацювали МНСники. Вони бігали по всіх під'їздах, виламували двері і рятували людей, виводили під руки. Бабуся моя дуже погано ходить і не бачить, але її вивели. Дякувати Богу, що вони залишилися живі. 

Бабуся ще у свою квартиру не в'їхала, бо дуже довго вирішували, чи зносити під'їзд. Але залишили, тому що глобально нічого не пошкодили. У квартирах робиться ремонт. Там, де виходило оформлювати допомогу, ми оформлювали. Але здебільшого робимо ремонт самостійно. 

Мої батьки забрали бабусю до себе до того часу, поки повністю не відновимо квартиру. Там постійно відкриті вікна, бо запах гару вивітрюється дуже погано. А жити у квартирі, де все просякнуто гаром, неможливо. 

Як на мене, я хочу, щоб війна закінчилася вже сьогодні. Хотілося б, щоб якомога швидше. Мрію про мир. І щоб усі родичі, близькі і друзі були живі і здорові.