Мені 25 років, в мене чоловік і двоє маленьких діток, трьох і п’яти років. Живемо в місті Охтирка. Займаємося своєю справою. Хоч і умови складні, але ми стараємося розвивати наше місто і країну.

24 лютого я знаходилася вдома. Мав бути звичайний день, але зранку хрещена моєї дитини зі Слов’янська сказала, що почалася війна. Ми не знали, що робити. Чоловік поїхав заправляти машину. Потім, коли в наше місто заїхали танки, ми поїхали за місто до батьків. Ми пекли хліб, чоловік і батьки їздили на роботу.

Найбільше мене шокувало, як взагалі в нашій країні, в центрі Європи, в такий сучасний час, таке взагалі могло статися. У нас велика країна, багато людей. Як так просто могли на нас напасти?

Дуже важко було деякий час. У нас таке містечко, що люди знають один одного. І ми підтримували один одного, у нас всього хватало. Була і гуманітарна допомога, ми старалися триматися разом, і все було добре.

Ми стали ще міцнішими, ще ріднішими. Я виїжджала до родичів в Черкаси, і там з дітьми я знаходилася два тижні, але потім ми повернулися додому. Чоловік просто нас машиною вивіз і повернувся, тому що йому потрібно було працювати.

Ми віримо в наші Збройні Сили, ми допомагаємо ЗСУ, віримо в перемогу.