Валентина Петрівна дуже любила рідний Донецьк і не могла перенести, коли місто стали обстрілювати. Вона з чоловіком і молодшим сином виїхала в село, тепер не може ні відвідати старшого сина, ні поглянути на свою квартиру.
Ми до війни жили в Донецьку – я з чоловіком і наші сини. Коли почали бомбити, це неможливо було винести. Цей страх ми всі на собі відчули.
Скло у вікнах вилетіло, ми їх забили дошками, зібралися і поїхали до Максимільянівки, а один син зі своєю сім'єю залишився. Зараз не можемо поїхати ні з дітьми побачитися, ні в свою квартиру потрапити, це дуже погано.
Нам допомагали різні благодійні організації. Рінату Ахметову велика подяка, він нам регулярно надсилав продукти. Ще фінська фірма дуже допомогла, грошову допомогу видали.
Я хочу, щоб все це зупинилося, щоб війни не було, і ми не слухали постріли. Хочу їздити в Донецьк, я дуже любила це місто.
.png "Імена")
