Мені 36 років. У мене велика сім’я, четверо дітей. Зараз ми в Одеській області. Проживали до війни у Херсоні. В перший день були дуже неприємні відчуття, тривога. Там була гуманітарна катастрофа. Не було «зелених коридорів» для виїзду з Херсону, люди виїжджали на свій ризик.

Їхали, куди очі бачили - тільки б з окупації, подалі від москалів.

Ми виїжджали через Запоріжжя, добу їхали. Приємно вразило те, що там організували прихисток для переселенців: годували, допомагали. Це вразило до сліз.

Ми з дітьми досі боїмося. Коли тривога, то ми відразу ховаємося. Страх нікуди не дівся. Мабуть, надовго залишився.

Мрію, щоб країна була квітучою, спокійною, мирною. Щоб більше ніколи не було війни, діти сміялися, щоб влада більше піклувалося про дітей.