Мені 67 років. Я пенсіонер, мешкав у Бахмуті. Всі хвилювалися,  новини дивилися. Думали, що це все ненадовго, не вірилося, а коли повномасштабне пішло, тоді зрозуміли, що це все надовго. 

Там жесть була. Ми звідти виїхали. Зараз проживаю в Черкаській області. Ми сюди виїхали, бо тут становище більш-менш. 

Сіли в машину і поїхали. Коли три ракети до військового містечка прилетіли, було дуже страшно, бо ми поруч жили. Діти, жінка перелякались – тому і поїхали.

Смерть, голод, холод – все це я пройшов. А тепер за віком не можу воювати. Найголовніше – це незалежність, щоб ми могли самі приймати рішення, щоб люди були щасливі. У поневолених людей не може бути щастя.