Тетяна Іванівна згадує про мирне життя з ностальгією. Вона розповідає, як починалася війна з першими жертвами. Наскільки лячно бачити, як гинуть люди та руйнуються будинки мирних жителів. Жінка мріє про те, щоб забути про війну, щоб настав мир та стабільність.