Я працював, потім за станом здоров'я мене комісували. Я інвалід, погано ходжу. І тут раптом почалася війна. Я цього не знав, а потім почув про це від сусідки. Всі люди плакали. А я не вірив, що росія нападе на Україну. 

Я нікуди виїжджати не збираюсь. У знайомих дочка у Німеччині, кликала і мене, але я залишусь удома. 

Нікополь від нас всього у двадцяти кілометрах. Бомблять ледь не щодня, навіть і сьогодні бомбили. Було затишшя, а потім знову почали. 

Всього нам вистачає: допомогу дають, пенсію отримуємо. Ціни високі, все дорого. Вода, газ - усе є. Я вже два місяці не плачу за комунальні послуги - мені не вистачає коштів. 

Шокувало те, що росіяни "градами" стріляють. Не так, як раніше, - з автоматів, а зараз за тисячу кілометрів ракета летить. 

Я думаю, війна ще триватиме півроку-рік. Мрію, щоб усі живі залишилися, щоб жити у мирній Україні.