Мені 56 років. Я мешканець села Кулички Сумської області. Під час війни нікуди не виїжджав. Мої батьки померли. Діти живуть далеко.
Про початок війни дізнався з телебачення. Перша ніч була жахливою: почалися обстріли Тростянця. А коли російські літаки бомбили Лебедин, у будинку посипалися шибки. Я сидів у погребі.
Маю колодязь, тому вода є постійно. Запаси продуктів теж були. Завдяки огороду є овочі. Отримую гуманітарну допомогу. Я дуже вдячний за неї.
Зараз я ніде не працюю. Під час війни пережив інсульт, тепер перебуваю на реабілітації. Через відсутність роботи маю фінансові труднощі.
Долати стрес допомагає рибалка і робота по господарству.
Дуже хочу, щоб скоріше закінчилася війна. Вірю, що після перемоги Україна стане заможною державою. Усе буде гаразд. На нас і наших дітей чекає світле майбутнє.
