Війна - це страшно, тому що ми з першого дня окуповані були. Ми не розуміли, що відбувається. Думали, це ненадовго.
Спочатку нам муку привозили з найближчого села, але вона була з землею, і ми з неї хліб пекли. Через два місяці діти виїхали, а ми з чоловіком залишилися. Потім влітку і ми поїхали до дітей, а батьки там.
Шокувало найбільше, коли мого брата забрали і катували. Потім у нього відібрали будинок.
Це рідна людина, ми всі переживали, шукали кошти, щоб вони змогли втекти звідти, і нам це вдалося. Вони зараз з нами в Запоріжжі.
Важка була евакуація. Нас обстрілювали. Коли проїхали Василівку, попали під обстріл. Ми їхали до дітей з пакетом. Надіялися, що це ненадовго. Ми навіть документи не всі взяли.
Мені головне, щоб закінчилася війна, і ми могли повернутися додому.