Обстріли почалися, дім тремтів. Багато людей виїхали з Оріхова, і нам прийшлося виїхати. Нічого складного не було. Біля міської ради стояла маршрутка, вивозили всіх, хто хотів, і ми також виїхали.

Спочатку не було нічого страшного: десь далеко гриміло, люди ще ходили в магазини, стояли в чергах, ніхто нікуди не тікав. Потім - все ближче і ближче, а коли поруч стало стріляти, то ми виїхали.

Найбільше шокувало, що прийшлося виїхати з рідної хати. Росія і Україна були завжди як брати і сестри, а тепер - війна.

Найприємніше - це гуманітарна допомога, яку нам видавали в Оріхові. Ми дуже дякуємо за це, тому що в магазинах майже нічого не було.

В моєму домі газу немає. Світло вимикали, вода майже завжди була. Якось справляємося, підтримуємо один одного, так і переносимо ці труднощі. Можна жити, якби тільки не бомбили, і не було вибухів. Я б хотіла, щоб війна прямо зараз закінчилася. Я б тоді додому повернулася.