Анатолію Петровичу важко згадувати життя під час окупації рідного села. Зі сльозами на очах чоловік розповідає про те, як відбирали їжу, машини, сіяти пшеницю не давали, із зруйнованих будівель виносили всю техніку. Люди жили під постійним обстрілом без світла, води, хліба, ліків. Під час евакуації чоловік пережив великий стрес: у колесо машини влучив уламок. Спокій у душі настав, коли заїхали на «свою» територію. Усі пережиті події позначилися на фізичному та емоційному стані Анатолія та його сім'ї.
.png "Імена")
