До війни ми жили добре. Я отримала квартиру на другому поверсі. Коли почалася війна, було дуже страшно, але ми ходили до крамниці. Він був у нас на першому поверсі. Цей магазин досі нас рятує.

Ходити – ноги не ходять. Я поховала дочку, і на всіх цих тривогах впала і поламала ціпок з підлокітником, а купити новий нема за що. Син мене забрав до Станиці Луганської. Живемо тяжко, у сина ноги відмовили, у мене ноги відмовили; тільки завдяки невістці і виживаємо.