Ірина Соколова із сумом бачить, як населення її селища скорочується. Учнів у школі стає все менше.

Я якось не одразу зрозуміла, що почалася війна. Спочатку транспорт перестали випускати далі за Тошківське перехрестя, і там зробили блокпост. А потім обстріляли селище поблизу. Там кілька житлових будинків постраждали, і влучило в жінку, вона загинула.

Ось тут стало зрозуміло, що це все серйозно. Потім у нас зникла електрика, потім вода.

Майже тиждень не було.

Нам, вчителям, ні зарплатню, ні відпускні не виплачували до 15 жовтня. А потім нас адміністративно приєднали до Попаснянського району, і виплати стали стабільними. Але цей період, з червня до жовтня, не увійшов до нашого трудового стажу, тому що не було відрахувань до Пенсійного фонду.

А наприкінці лютого 2015 року ми отримали першу гуманітарну допомогу.

Жителям допомагали Червоний Хрест та Рінат Ахметов. Це були дуже хороші продуктові набори: крупи, соняшникова олія, рибні консерви.

І у хорошій кількості. 

У нас у селищі стає дедалі менше людей. Спочатку виїздили туди, де безпечніше, потім епідемія почала підкошувати народ.

Раніше у нас у школі було приблизно сто учнів, а зараз трохи більше сімдесяти. Інфраструктура погіршилась, усі дороги знищили танками. Люди не хочуть сюди повертатися.

Мрію, звісно, про мир. Щоб економічний стан у країні покращився, та епідемія припинилася.