Дуже добре пам’ятаю, як 24 лютого мене зранку дружина розбудила зі словами: «Ти казав, що не буде війни, але по всій Україні вибухи. Бігом їдь в АТБ і скупляйся».
Найважче – це присутність окупантів на рідній землі. Було дуже складно, коли росіяни ходили по квартирах, забирали людей. Тоді ми вирішили виїхати.
Рушили на своєму авто. Зібрались в колону з п’яти машин. Гуртом було легше вибратися. Біля Василівки простояли більше доби, а дорогою від Василівки до Запоріжжя, коли перетинали сіру зону, потрапили під мінометний обстріл. Ми заздалегідь замовили квартиру в Запоріжжі, внесли задаток. Згодом переїхали до Києва.
Я працюю дистанційно в університеті, де і раніше працював. Зараз важко, бо вимикають світло. Дружина працює також. З нами ще двоє дітей і теща, отримуємо виплати ВПО. Орендуємо квартиру. Наша квартира в Бердянську поки що ціла. Не знаю, як там далі буде, але поки що не зачепило.
Я думаю, що війна закінчиться на нашу користь. Питання в тому, коли. Я думаю, що можливо, взимку і закінчиться.
