Під окупацією ми опинилися вже 26 лютого 2022 р. Більше 500 одиниць техніки зайшло в наше село. Орки пограбували всі магазини, після чого ми зіткнулися з нестачею їжі. Вимушені були економити, навіть варили подрібнену власноруч кукурудзу. Не було світла, газу, їжу готували на кострі. Орки розміщувалися в хатах, виганяючи людей з їхніх домівок. У нас у дворі поставили град, бо ми живемо з краю села. У школі зробили госпіталь і поруч у лісопосадах ховали своїх мертвих, просто скидаючи їх у яму і навіть не закопуючи. Півроку ми прожили у цьому пеклі, поруч з рашистами. Коли обстрілювали наше село, ми думали, що не доживемо і до ранку. І так кожної ночі. Потім вирішили виїхати. Евакуації та зелених коридорів не було, їхали через КПП Василівка, простояли в черзі 7 діб під спекою в 45 градусів, бо це був липень. Обшуки, залякування - це все вже в минулому. Але син переніс це все дуже важко. Так як він чоловік, він намагався підтримати мене та сестру і вдавав, що він не боїться, але вночі і досі прокидається з криками від страшних снів.