Моїй меншій дитині було дев’ять років. 24 лютого вранці вона прокинулася, бо було дуже гучно і страшно. Потім чоловік приїхав і забрав мене з роботи.  

Була нестача води з центрального водопостачання, потім почалися перебої зі світлом і газом - не було по декілька днів. А коли не було світла, то і насоси не качали воду. 

Ми виїжджали всі разом на машині: чоловік, донька і я. Зранку було дуже гучно - був обстріл, але ми виїхали, слава Богу. Кішку ми залишали з мамою, але мама потім виїхала, а кішечка була дуже налякана, засумувала і померла.

Дуже важко мені все далося. Але друзі, до яких ми приїхали, дуже допомогли морально. Ще я й працевлаштувалася швидко, тому і справилася.

Наше місто під російською окупацією. Син і чоловік воюють, а ми з донькою живемо у Павлограді. Мені зараз головне, щоб мої рідні повернулися з війни живі і здорові. Щоб закінчилася війна і була хоч якась стабільність в нашому житті.