Я не вірила, що буде війна. Зранку почула вибухи, так для мене почалось вторгнення. Я родом з Луганщини, не думала, що росіяни туди наступатимуть. Сама залишалась на Київщині. Коли не було продуктів, з сусідами ділились тим, що було. Всі об’єднались та допомагали один одному. У селі було багато людей, яким потрібні були ліки. Шукали, де могли. 

Росіяни підірвали міст, тож виїхати було неможливо. Гуманітарну допомогу нам доставляли по воді. Зараз я чекаю звільнення Луганської області. Там залишилась моя мама. Своє майбутнє я бачу лише в Україні. Хочу жити в спокої та мирі.