Ірина – бухгалтер, і навіть під обстрілами не припиняла працювати, бо відчувала відповідальність за підприємство. Вони із чоловіком залишались у Бучі до приходу українських визволителів
До війни я працювала бухгалтером у Бучі, в нас було виробництво AddBlue. Дуже сумую, що тепер нема нашого заводу – розбили все вщент. Я тепер ще й без роботи залишилась.
У перший день війни я благала чоловіка повернутись додому, бо в нас тут бахкало так, що будівля стрибала! Ми недалечко від Гостомеля, тож вертушки летіли, наче у наші вікна, страх сковував.
Четвертого березня сіла звіти робити, дивлюсь - чоловік навколішках повзе по коридору, кричить: «Лягай!» Ракета влучила у наш дім на сьомий поверх, а ми були на третьому. Хвилин двадцять я не могла прийти до тями.
Якось виносила пакетик з сміттям, а тут біжать два рашисти: мені закрили рота і показують, щоб я не верещала. Як не вбили – це диво! Відпустили і побігли у приватний сектор.
Ми з чоловіком вирішили, що будемо до кінця у Бучі. Стрибали тут разом з ракетами, дякуємо нашим хлопчикам! А коли прибирали після вибуху прибудинкову територію, наші приїхали! Боже, обцілували кожного!
Червоний Хрест допоміг, ми все витратили на продукти. Дякую їм!
