Ми з чоловіком і двома дітьми жили у селищі Чернігівка Запорізької області. Слава Богу, у нас не було обстрілів, але ми бачили ракети, які летіли на міста.

Першим впливом війни, мабуть, стала відсутність коштів - не було де зняти гроші. В магазинах практично нічого не було, а якщо й було, то за захмарними цінами.

Коли прийшли окупанти, їх було дуже багато. Вони окупували наше селище, і я постійно трималась дитини, щоб її не побачили солдати. Зрозуміла, що треба тікати. Ми з донькою зібрались і поїхали, а чоловік і батьки лишились.

Дорога була така складна, що ми й не знали, чи доїдемо. Багато блокпостів, там неадекватні люди. Це найстрашніше було.

У Запоріжжі я продовжую працювати віддалено. Дякую своєму керівництву, що надає роботу. А долати стрес я так і не навчилася. Психологічно дуже важко.

 Гадаю, що війна скінчиться, якщо нам будуть допомагати зброєю. Що буде після перемоги - навіть не можу сказати. Знаю тільки, що повернуся додому, аби тільки війна скінчилася.