Як почалася війна, над нами літали літаки і гелікоптери. Ми тікали, у село до сина бігли. А тоді за півтора тижні у нас за посадкою з'явилась російська техніка. Всю окупацію вони там і простояли. Ми перетерпіли всі види озброєння, які були в орків. Всі вибухи чули.
Під час окупації під кулями молоде подружжя нам возило продукти і ліки з Херсона. Вони продавали недорого. Ліки російські були - вони не допомагали. Але дякуємо людям за те, що вони привозили, допомагали нам.
Світла не було. За питною водою чоловік їздив до криниці. А технічна вода у нас була вдома у басейні.
Найстрашнішим було те, що все над нами летіло. Стріляли сильно. Ми молилися, щоб Господь нас уберіг. Були у нас і перевірки. На щастя, росіяни не були дуже прискіпливі. Орки ходили по хатах, документи перевіряли три рази, і все.
Онучка з чоловіком виїхала, а всі діти на місці.
Одного разу йшла додому від сина, назустріч йшла жінка і каже: «Йди, зустрічай наших». І ми побігли назустріч нашим військовим. Раділи сильно.
Коли закінчилась окупація, я десь два місяці не могла заснути від стресу. А тепер немає здоров'я - що в мене, що в чоловіка. Приїжджають до нас Лікарі без кордонів, я до них ходжу, беру ліки.
Як буде більше допомоги з-за кордону для наших солдат, щоб вони почали окупантів витісняти з нашої землі, тоді й закінчиться війна. А так прогнозувати ніхто нічого не може.
Я думаю, що майбутнє буде кращим. Відбудуємо все, але не все одразу.
