Я виїхав з Преображенки у Запоріжжя зі своєю дівчиною, батьками й бабусею. Ми два дні шукали житло. Знайшли приватний будинок. Його дорожче орендувати, ніж квартиру, зате всі помістилися, і є де поставити авто. У селі залишився дядько і ще одна бабуся. Ми регулярно телефонуємо їм. Дядько наглядає за нашим будинком і годує собаку. 

Я працював на Новій Пошті. 24 лютого був короткий робочий день: керівництво відпустило всіх співробітників додому. Зараз я не працевлаштований офіційно – інколи знаходжу підробіток. 

Ми запаслися продуктами в перші дні війни. Потім кілька разів їздили скуплятися в Запоріжжя. Вода була. Інколи зникало світло, але ненадовго. 

За кілька кілометрів від Преображенки йшли бої. Через це інколи доводилося ночувати в підвалі. А коли ми виїжджали, був обстріл: снаряд влучив у міст в Оріхові. 

Приємно вражає, з якою турботою до нас ставляться в Запоріжжі. У нас лежача бабуся. Їй привозять додому гуманітарну допомогу і пенсію.