Мені 65 років, жив в Осокорівці, а потім прийшла війна – довелося виїхати. У мене 45 років трудового стажу. Я там побудувався, а тепер усе розбили. У мене двоє дітей. Син машиністом працює, донька – на меблевій фабриці в Чернівцях. Онуки є. Одна навчається в Чернівцях, а ще є маленька онучка. 

Коли ми сиділи в підвалі, все гриміло, все сипалося. Страшно було. Ми наступного дня виїхали в Кривий Ріг. 

Зібрали деякі речі і втекли на своєму автомобілі. 

У нас все було. Нам гуманітарну допомогу давали постійно. Мої рідні роз’їхалися, хто куди. Тяжко все це, звісно.

Хотілося б, щоб швидше війна закінчилася.