У мене є чоловік і двадцятирічна донька. Ми жили в Пологівському районі Запорізької області. 25 лютого виїхали і відтоді жодного разу не були вдома. 

Я працюю вчителькою математики. 24 лютого прокинулася о шостій ранку, збиралася на роботу. Чоловік сказав: «Так дивно: літаки кружляють». 

Я вийшла на вулицю й побачила, що то були не літаки, а ракети. Один чоловік сказав, що нарахував 23 штуки. 

Заняття в школі відмінили. Ми чули, як проходив бій біля Мелітополя. Наша лоджія дрижала. Ми майже не спали. 

Ми залишилися в мами. Вона мешкала поблизу Оріхова. Було чутно, як його обстрілювали. Ми сиділи в підвалі. У дитини сестри сталася панічна атака. На початку квітня ми виїхали в Запоріжжя. Тут нам дуже допомогли. Ми знайшли житло. 

Наше село більш-менш ціле. Хоча бувають обстріли. Там залишився брат з малими дітьми. Буває, що їм посеред ночі доводиться бігти у підвал. У будинку мами вилетіли вікна. Мама навідується додому, посадила огород.

Я поки що не шукаю нову роботу. Отримую частину заробітної плати. Вірю в нашу перемогу. Хочеться повернутися додому й працювати у своїй школі.