Я на пенсії, мені 75 років. Живу в місті Снігурівка. Коли почалася війна, орки зайшли до нас і окупували Снігурівку вже десь 10 березня. Ліків не було, а я заболіла. Ми десять днів жили в підвалі, і мусили виїхати звідси.
Я хоч вже і немолода, але боюся вибухів. А ще страшно, коли йдеш, а росіяни стоять з автоматами і стоять кажуть: «Зараз візьму і прострілю ногу!» Страшно, звісно, - вони ж просто безумні.
Важко було покинути рідну домівку. Спочатку ми поїхали в Дніпро, але там орендована квартира була дуже дорога, і нас в ній було семеро. Ми вирішили шукати інше житло і переїхали в Кривий Ріг - там були вісім місяців, а коли дізналися, що Снігурівку звільнили, повернулися додому. Це сталось 10 листопада.
Коли повернулися, наша хата була розбита. Ми звернулися до поліції і міської ради, і нам видали ремкомплект. І так ми потихеньку ремонтуємо все. Живемо вдвох із чоловіком, обидва сини - у ЗСУ.
Війна змінила наші відносини в родині. У нас в росії були родичі, але вони не розуміють, що це вони на нас напали. Зараз ми відмовилися від них і не спілкуємося.
Молю Бога кожен день, щоб війна якнайшвидше закінчилася.
