Світлана Кікоть родом із Києва, але більшу частину року проводить у селі Жуківці. У перші дні повномасштабної війни вона разом із донькою та чоловіком приїхала сюди — ближче до громади. Саме тут місцеві жінки організували плетіння маскувальних сіток.

Найбільше Світлану зворушують моменти, коли військові приїжджають по готові сітки. В їх подяках волонтерам — щирість і сила, яку важко передати словами. «Коли ми передаємо сітки — без сліз не можна дивитися», — говорить вона.

Попри нестачу матеріалів і коштів, жінки й далі знаходять спосіб допомагати фронту. Вони донатять зі своїх пенсій, збирають гроші в громаді, щоб закупити матеріал. Роблять це не заради гучних слів, а тому що інакше не можуть.