Я була на роботі, на машинобудівному заводі в нічній зміні, коли почула вибухи о 4:45 ранку! Цей початок війни я з дітьми переживаю другий раз, перший раз у 2014 році наше місто Краматорськ було окуповано майже 3 місяці і тоді мене шокувало свист снаряда і вибух, коли мій син 4 роки кричав, що він не хоче вмирати, це назавжди врізалося в мою пам'ять. E 2022 році, коли знову почалася війна, ми від обстрілів міста часто спускалися у підвал, бувало за день по тривозі від 8-11 разів, а одного разу о 3 годині ночі прокинулися від потужного вибуху, після якого у сусідніх будинків сипалися вікна, а у мене зі стелі сипалися штукатурка і пішли тріщини.

Ми стикнулися з нестачею світла і газу, із-за обстрілів моє підприємство припинило працювати і я втратила роботу, я розуміла, що мої діти будуть в небезпеці і без важливих життєвих аспектів. Я вирішила їхати з дітьми в більш безпечне місто. Я зараз з дітьми, але у мене залишилася мама і бабуся в місті, але бабуся через рік померла, їй було 91 рік.

У мене є робота, я машиніст мостового крана, хотілося б повернутися до рідного міста і до своєї роботи, бо зараз важко знайти її тим паче в селі нема таких підприємств, де можна було б влаштуватися.