Наталія Вікторівна вчасно виїхала з Балаклії з мамою і донькою. Вона планувала повернутися через три дні, але за цей час місто окупували. Відразу перервався зв’язок зі знайомими і родичами. Наталія не знала, як допомогти їм вибратися з окупації

Мені 48 років. Я з міста Балаклія Харківської області. До війни у мене було звичайне життя. Працювала, будувала плани на майбутнє.

24 лютого мені зателефонувала донька з Харкова і сказала, що Салтівку бомблять. Вона поїхала туди у справах, і тепер не знала, як їй повернутися додому. Потім я почула у нас вибух і розгубилася.  Перше, про що подумала, – як забрати доньку з Харкова. Дізналася, що моя співробітниця збирається їхати по свого сина, і попросила її привезти й мою доньку. Зі мною тоді ще мама була. І коли донька приїхала, ми всі разом евакуювалися в Полтаву. Їхали довго - годин шість, бо були величезні затори.

У нашому місті знаходилася велика воєнна база. Нас попередили, що її будуть бомбити. Тому ми швиденько зібралися і виїхали. Планували через три дні повернутися, але ситуація склалася так, що затрималися до сьогодні. На деякий час нас прихистили знайомі, а потім ми орендували квартиру. Коли шукали житло, познайомилися з людьми, які пустили до себе на квартиру і брали плату лише за комунальні послуги. Не кожен на таке здатний. Більшість орендодавців, навпаки, підняли орендну плату. Тому ми дуже їм вдячні. Ми півроку так жили. Я знайшла роботу, і гуманітарну допомогу ми отримуємо. Зараз у нас все добре.

Коли Балаклію окупували, не було зв’язку зі знайомими, рідних не могли вивезти. Думали, що додому вже не попадемо, тому що росіяни нікого не впускали і не випускали.

За цей час багато чого переосмислили в житті. Зрозуміли, що потрібно цінувати кожен день, радіти тому, що маємо на даний момент. Живемо з вірою в майбутнє. Сподіваємося, що нашим дітям житиметься краще, ніж нам. Хочеться, щоб їм більше не довелося переховуватися у підвалах і боятися обстрілів. 

Мені здається, що ще не скоро війна закінчиться. Але хочеться, щоб ми все ж таки перемогли і стали незалежними, щоб жили, як раніше. Хочеться, щоб до складу України повернулися всі окуповані території. Все у нас буде добре. Обов’язково переможемо, бо ми на своїй землі. 

У майбутньому я мрію стати бабусею і жити спокійно поряд зі своїми дітьми. І хочу, щоб всі були здорові.