Під час повномасштабного вторгнення Василина навчалася в Києві. Жила в гуртожитку.  

"Почула вибухи. Зрозуміла, що сталося. Друзі одразу не повірили. Думали, що феєрверки. За півгодини почали панікувати, телефонувати рідним, викликати таксі та їхати на вокзал. 

В банкоматі грошей не було. Черги. Їжі було небагато. До цієї ночі ніхто не розумів, що таке може бути.

Перші три дні вибухи ставали частіше. Сирени лунали вже після вибухів. Ми ховалися у підвалі. Там було дуже холодно. Стільців на всіх не вистачало. Пил, неможливо було нормально дихати. 25 лютого пішла на 11 поверх. Не могла спати у підвалі. Що трапиться, то трапиться. Думала, що нічого не станеться. За 5 днів майже всі поїхали з гуртожитку. Залишилося 10 людей. Чули літаки, бачили танки. 

Телефонувала в Маріуполь. Мама говорила: "Заспокойся, все буде гаразд". Зв'язок з нею пропав 2 березня. Я шукала інформацію в телеграмі. Коли за місяць мама мені зателефонувала, я не зрозуміла, хто це", - розповіла Василина.