Перше, про що подумала Олена Хроленко, коли почула про війну: треба економити продукти, бо можливі перебої з постачанням того ж хліба. Чоловік з нею погодився. Дочку з онуками подружжя відправило в евакуацію, а самі не виїжджали, бо чоловік Олени служить у ЗСУ. Й хоч він й наполягав, щоб Олена евакуювалася, але вона відповіла: «У 2014 році ти сам пішов на війну, а у 2022-му я без тебе вже не буду».

Зять та син Олени чергували на складі тероборони. Хлопці попросили Олену підгодовувати захисників. Ті зупинилися на краю села у хаті, що належить родині співрозмовниці. Олена одразу ж зібрала солдатам торбинку перекусу «до чаю». А потім зять запропонував їй готувати для військових вже постійно. «Як люди узнали, що я готую військовим, то відразу: «Що тобі принести?», – згадує Олена. Продукти «донатили» мішками. Приносили багато м’яса, бо люди різали кабанів, розуміючи, що будуть виїжджати.

Олена зізнається, що іноді її накривав біль від усього, що відбувається, але свою волонтерську вахту у плити вона не припиняла: «Сядеш, поплачеш… Приходять такі моменти, що шкода всього. Але чоловік доторкнеться до мене та скаже: «Ти ж хорошу роботу робиш!». І все!».