Все життя я працювала в Дружківці. Після початку війни залишилась без роботи, бо почались обстріли. Було дуже страшно. Потім вимкнули воду та газ. Машину з бочками привозили до під’їзду. Потім зробили свердловини. 

Я боюсь вибухів. Коли лягаю спати, не розумію, що буде. Я щодня п’ю заспокійливі, бо без них неможливо. 

Часто прилітає вночі. Не завжди розумію, що робити.

Зараз я чекаю тільки миру. Хочу, щоб не довелось виїжджати з дому.