У волонтерській майстерні «Зігрій захисника» в місті Баранівка, що на Житомирщині, збираються жінки. Вони не рахують годин і не чекають подяки. Просто приходять — щодня, як на роботу. Плетуть маскувальні сітки, ріжуть стрічки, готують трав’яні чаї, підтримують одне одну і військових.Серед них — Наталія Таборовська. Вона долучилася до цієї справи з перших тижнів повномасштабної війни. Для неї майстерня - не лише спосіб допомоги армії, а й осередок спільності.

Найважчими моментами залишаються повітряні тривоги та атаки безпілотників. Їхній звук лякає, нагадуючи про загрозу. Водночас найбільшою радістю для всіх є повернення військових, особливо знайомих облич. Такі зустрічі наповнюють теплом і надією.

Наталія також говорить про особисту мрію: мир і перемога, після яких вона змогла б показати онукам Україну. Старшого внука ще до війни встигла повезти на море, молодша внучка лише мріє поплавати. Її план — подорожі з дітьми по всій країні, від Ужгорода до морського узбережжя, знайомство з горами, річками, історичними місцями.