Ми прокинулися десь о пів на п’яту. Мама мене розбудила, сказала: «Прокидайся, війна почалася». Знайомі нам почали телефонувати.

Були дуже-дуже сильні обстріли. Обстріляли і будинки, і лікарню. Стало дуже страшно, і ми виїхали. Важко було. Ми замовляли машину, щоб вивезти усіх тварин, яких нам залишили. Я забрала з собою вісьмох котів – своїх і сусідських. 

Важко було виїжджати, бо вже у нас була «сіра зона», були обстріли. Але дякувати Богу, ми виїхали.

Вражає, що є людина – і її немає ні за що ні про що. Немає нормального життя. Коли діти гинули – це найстрашніше, що є в житті. Це найбільше шокує.

Живемо поки на Сумщині, бо повертатися страшно. Нам - якби швидше війна закінчилася. Ми віримо в ЗСУ, віримо в наших хлопців. Їм би більше допомоги - і буде наша перемога. Все буде добре. Я вірю тільки в позитив. Вірю, що буде перемога, і ми повернемося додому. І не тільки ми, а й всі люди, які виїхали.