Нас тут, в Олександрівці, дуже сильно бомбили, і мене син забрав до себе. Він недалеко від мене жив. Я попросила сусіда, і він мене відвіз. По дорозі було все спокійно. Я місяць побула в сина і повернулася додому, а він поїхав у Київ.

В нас усе є: і їжа, і вода. Бувало таке, що без світла сиділи, але зараз усе добре. Коли десь щось стріляє, я тікаю в хату - на вулиці не сиджу і не виглядаю.

Мрію, щоб усе було так, як раніше: не було війни, і ми з усіма спілкувалися. А зараз усі роз’їхалися, я ні з ким не спілкуюся.