Гейко Яна, 15 років, учениця 10-го класу Левенцівського ліцею Перещепинської міської ради Новомосковського

р-ну Дніпропетровської обл.

Вчитель, що надихнув на написання есе: Прокопенко Анастасія Михайлівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Двадцять третього лютого я з хорошим настроєм пішла до школи, тоді ще й навіть не здогадуючись, що наступний день буде одним з найжахливіших днів для України і її народу.

В останній перед війною день ми з однокласниками домовилися прийти до школи в одязі одного кольору. Цим кольором був чорний – колір зла і смерті. Ми начебто предчували початок війни!

У ніч з двадцять третього на двадцять четверте лютого я жахливо спала, мені снилися різні кошмари, а прокидаючись серед ночі, я чула гучні вибухи. Зранку я підвелася з ліжка і подумала про те, що все це мені просто наснилося. Коли я вже зібралася йти до школи, мене на порозі зупинив тато. Він сказав, що почалася війна. Я не могла повірити його словам! Я наче вперше почула слово «війна». По моїй шкірі пішли мурахи, я стояла в заціпенінні. Мене охопила паніка! Для моєї родини цей день був надважким і тривожним. Ми дуже хвилювалися один за одного. Ми розуміли, що треба триматися усім разом і вірити тільки в краще.

Після початку війни наше життя вже не буде таким, як було раніше. До цього ми не знали, що таке повітряна тривога і війну лише могли уявити, а зараз побачили її на власні очі і змушені жити у постійному страху. Життя розділилося на «до» і «після». До війни я не знала, що путін може бути таким жорстоким, що заради своїх невиліковних амбіцій він готовий знищити не лише народ України, а й усе людство. Раніше я так любила дивитися, як пролітає літак або гвинтокрил, а зараз я боюся цих звуків, а коли чую вибухи, то моя душа ховається в п’яти. Мої домашні улюбленці теж дуже бояться таких звуків. Вони одразу ховаються у свої будиночки.

Найбільше мене приголомшило те, що війна можлива у наш час, що росіяни поводять себе гірше за звірів, адже ми - люди, ми повинні любити, поважати один одного. А ці нелюди навіть не думають про наслідки своїх вчинків! Я більше не хочу знати, що таке біль, страждання, вбивство! Я вважаю, що будь-яку проблему можна вирішити мирним шляхом.

Мир для мене сьогодні – це мрія, яка неодмінно здійсниться, бо, як каже наш Президент, «світло завжди перемагає темряву». Ми обов’язково побачимо над своїми головами мирне небо.

Я бажаю Україні сил, а особливо нашим воїнам ЗСУ, які ризикують найціннішим заради своєї неньки Батьківщини. Тільки з вірою в краще ми переможемо!