До війни ми жили у місті Миколаєві. Спали і на ранок потрібно було збирати дітей до школи. Коли почули перші вибухи, навіть подумати не могли, що почалась війна. О 6:30 ранку я вже зібрала дітей та вивезла з міста.

Вже другий рік я та діти мої, сім'ї України, страждаємо від агресії російської федерації. Страждає наше місто від рук нелюдів. Немає надії на майбутнє, адже не знаєш чи прокинешся ти вранці чи ні... Ми маємо віру в Бога та наші сили ЗСУ! Наше майбутнє в руках наших мужніх захисників!

Були і є потреби в продуктах харчування та засобах гігієни. Дякувати волонтерам та благодійним фондам за допомогу.

Живемо разом з родиною, але через війну майже не бачимо своїх рідних. Ця війна забрала в нас багато знайомих та близьких людей. Шоком була загибель хрещеного батька мого сина. Герої не вмирають!

Пам’ятаю, коли були обстріли дуже близько до нашої домівки, мої діти обіймали мене та заспокоювали. Я їх, а вони мене.

Хочу знайти роботу, але наразі це важко…