Я жила, працювала, насолоджувалась життям. У перший день війни мені стало страшно, коли дізналась, що почалось. Через тиждень не стало продуктів, аптеки стали порожніми. Я думала, що все минеться, але почали летіти снаряди та ракети. Коли біля мого будинку влучили два КАБи, я почала збирати речі. 

З чоловіком та дітьми виїхала до Лебедина. Думала, що повернемось, але ж поки що ні. А там - хто знає, як буде. Доньки бояться гучних звуків. Мені страшно за дітей. Сподіваюсь лише на мир. Хочу, щоб все у всіх було добре.