"Коли з дитини зняли шапочку, у неї мізки виглядали"

Я проживав у Маріуполі з дитинства. Навчався у медичному університеті. Працював у лікарні до початку повномасштабної війни. Виїхав з Маріуполя 21 березня. 

24 лютого я був на роботі, працював у дитячій інфекційній. Я взагалі не думав, що війна почалася. Я думав, балони з киснем переставляють. Потім мені зателефонували і повідомили про війну. Для мене це був шок. Я такого не очікував. Думав, що це все - перебільшення, і не уявляв, що настільки все буде серйозно. Сподівався, що все нормалізується за пару днів. 

З початку війни я вирішив запастись: купив воду, їжу. Було більш-менш нормально. Потім керівництво лікарні організувалося. З харчоблоку взяли їжу, волонтери привозили продукти. Місцева поліція і військові привозили воду. У лікарні був дизельний генератор. Паливо привозили силовики, і за рахунок цього наша лікарня працювала доволі довго - до 21 березня. Поки лікарі були, залишалися ліки. Будівля була більш-менш функціональна, але з кожним днем ставало все гірше: зруйнували одну операційну, потім іншу. Закінчувалися ліки, багато лікарів не приходили на роботу, хтось хотів виїхати. Залишатися було небезпечно для життя. 

Ми з командою лікарів вибралися з третьої спроби. Виїжджали через набережну заводу, через старий міст під обстрілами. Ми проскочили через тролейбусний шлях і Приморський район за місто. Там наскочили на блокпост, де стояли ворожі війська і перевіряли людей, які виїжджали з міста. Нас повністю роздягли, на деяких блокпостах ставили на коліна. Не били - вже непогано. На кожному блокпості ворожі військові хотіли нажитися, запитували, чи немає в нас спирту. Доїхали до Запоріжжя, далі на потязі - до Дніпра. Потім знайомі нас привезли у місто Кропивницький, де були мої мама і сестра. Я виїжджав з батьком. 

Зараз я працюю в обласній лікарні, у приймальному відділенні у палаті реанімації. Хотів влаштуватися до військового госпіталю, але, на жаль, туди не беруть. До нас часто привозять військових у різному стані. 

Війна закінчиться, коли ми зможемо перемогти ворога або коли він здасться. Але ворог ще не зрозумів, що у будь-якому випадку він програє. Я сподіваюсь, що це станеться найближчим часом. 

Я закінчую навчання у медуніверситеті. Сподіваюсь стати лікарем-лором та лікарем щелепно-лицевої хірургії.