«Коли я приїхала, вже були обстріли»

Мені 53 роки. Я мешкала в селі Мирне Оріхівського району Запорізької області. Працювала помічником вихователя у дитячому садку. Про початок війни дізналася на роботі.

Мирне потрапило в окупацію другого березня. Я встигла виїхати раніше в село Таврійське до своєї доньки. Це прифронтове село. Коли я приїхала, вже були обстріли. Ми ховалися в підвал.

Моїй внучці чотири роки. Я намагалася відгородити її від того, що відбувалося. Коли лунали вибухи, я говорила, що то грім. Спочатку вона вірила, а зараз вже все розуміє, запитує, коли виженемо окупантів.

Через Таврійське йшло багато наших військових. Ми пекли для них хліб і готували їжу. Мені стало набагато легше, коли я зрозуміла, що можу чимось допомогти. Серед інших військових був мій кум. Він їхав до шпиталю, бо отримав контузію. Я була рада, що побачила його і змогла йому передати найнеобхідніші речі й продукти.

Моя подруга жила в Маріуполі. Я дуже хвилювалася, коли втратила зв’язок з нею. Згодом вона зателефонувала мені з Бердянська. Я допомогла їй евакуюватися спочатку до Запоріжжя, потім – до Львова.

Дуже хочеться перемоги. Мрію відсвяткувати її на нашому Азовському морі. Хочу, щоб можна було спокійно подорожувати Україною. Хочемо разом з онучкою побувати на Закарпатті.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/