Сахненко Олена Максимівна, 15 років, загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №17, м.Краматорськ
Толерантність. Раніше я не розуміла цього слова і лише згодом дізналася, що воно означає: повага, прийняття і розуміння різних культур нашого світу.
Важливо розуміти, що толерантність - це не підкорення думці і поглядам інших, не покірне терпіння, а моральна позиція і психологічна готовність до позитивної взаємодії між людьми. Щоб досягти успіхів у власному житті, треба виховувати в собі толерантність, але при цьому зберігати свою думку і залишатися самим собою.
День видався теплим, сонце ніби обіймало прохожих своїми лагідними променями. Ніщо не віщувало біди.
А в серці маленької восьмирічної дівчинки на довгий час закрався переляк після обідніх завивань сирен. Так для мене почалася війна. Завжди привітно розчинені двері рідної школи на деякий час зачинилися.
Страшне слово “війна” набуло нового значення. А страх все глибше закрадався своїми пазурами в дитяче серце. Над нашими будинками літали з грізним риком літаки та гелікоптери, а летіли вони так низько, що здавалося от-от доторкнуться до даху.
Татусь, не зважаючи ні на що, кожного ранку ішов на завод за свій станок, і ніщо не видавало його хвилювання. І тільки враз чорне, як смола, волосся посивіло. Це видавало його внутрішній стан.
З того часу наш розпорядок дня змінився. У кранах перестала звично булькати вода, тому зранку ми йшли до криниці по воду. У кожного була своя тара. Нам доводилося довго стояти в черзі. Люди терпляче очікували і якось ніби зріднилися: тихо перемовлялись та допомагали наливати один одному воду. Назад додому дорога чомусь здавалась довшою.
Одного дня мене нікому було вести до школи. Батько відпросився з роботи, і ми разом із ним ішли по дорозі, неначе по мінному полю. Здавалося, неначе зараз із неба полетять метеорити, і від землі не залишиться ні сліду.
У цей день уроки скінчились як звичайно, всі діти пішли до виходу. Я почула зі сторони дороги визг колес і гучний грохіт. Учителі стали закривати перед учнями двері, а ми, нічого не розуміючи, стояли в холі і дивились один на одного переляканими очима.
Ми зрозуміли, що трапилося щось жахливе. Коли нам дозволили вийти, на порозі мене чекав тато. Він міцно взяв мене за руку і повів через дорогу. На дорозі я побачила страшну картину: перевернутий БТР, сліди крові. Загинули молоді солдати.
Я, як ніхто, розумію, що значить мир. Це коли можна спокійно дійти до школи, спати, займатися улюбленими справами, милуватися природою, коли над твоєю головою літають лише мирні літаки і немає обстрілів. Я за мир у всьому світі, за толерантність та порозуміння!
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.