"Коли нашими вулицями гуркотіли рашистські машини, усе це здавалось мені страшним сном"

Доброновська Олена

8 клас, Вербівський ліцей Балаклійської міської ради Харківської області

Вчителька, що надихнула на написання – Капустянська Світлана Михайлівна

Моя Україна майбутнього

Майбутнє постало переді мною тоді, коли я побачила першого українського солдата, який разом зі своїми побратимами увійшов у звільнену від рашистів нашу Вербівку. Це "майбутнє" було втомлене, з сірим від пилюги обличчям, але очі в нього посміхались і ясніли світлом перемоги.

Корені майбутнього України - в її минулому. У тому самому минулому, коли над Київською Руссю засяяли куполи Софії Київської, а Ярослав Мудрий поріднився з найвпливовішими монархами Європи. Традиція нашої державотворчості ожила й набула нового демократичного виміру в Козацькій державі Богдана Хмельницького.

Крізь дим руйнувань і гіркоту втрат ми бачимо Україну майбутнього, яка позбудеться останніх "родових плям" радянського минулого, пов'язаного з політикою Москви.

В Україні майбутнього, гадаю, не буде заводів для заводів, бездумного руйнування екології, а навпаки: екологія стане головним чинником розвитку нашої економіки. Зміниться також, думаю, і система освіти. Кожна школа стане не тільки освітнім, а й культурним осередком, базою для опанування нових професій.

Вірю, що й наша зруйнована ворогом Вербівська школа-ліцей імені А. Перерви буде відбудована, адже її будівля вже втілювала в собі риси майбутнього - універсальність, поєднання освітнього, культурного й спортивного простору.

Зазвичай, майбутнє завжди бачиться кращим. Але для цього треба буде зробити дуже багато. І для відродження України потрібні будуть наші умілі руки, знання й віддані серця патріотів.

Ми будемо активно використовувати цивілізаційний досвід провідних країн Європи, які сьогодні активно допомагають нам у війні з рашизмом .

А поки я ще не призвичаїлась до того нового миру, який настав після звільнення від піврічної окупації в Балаклії в ході Харківської операції, що здивувала ввесь світ .

Я дуже сумую за ліцеєм, насолоджуюсь кожним днем заново здобутої свободи . Багато того звичайного й звичного набуло сьогодні іншого значення. Я зрозуміла, наскільки важливе українське слово, наша природа, рідна хата, батьківська турбота і материнська теплота .

Мир для мене сьогодні - це двері в новий, захищений і справедливий світ. У ньому немає місця агресії, накопиченню зброї. І разом з тим цей світ має бути згуртованим і захищеним від будь-яких злих намірів . Діти мають бути в ньому нацією майбутнього.

Тепер хочеться забути це, як страшне видіння.

Але боротьба триває, кращі сини й дочки нашого народу віддають своє життя за майбутнє. За те майбутнє, про яке ми так мріємо й хочемо побачити його риси вже сьогодні.

Коли Україна переможе, а це буде, безперечно, я продовжуватиму навчатись, здобувати знання, які потрібні для моєї майбутньої професії, для відбудови, відродження знищеного.

Я зустріну всіх своїх друзів, видихну з грудей гіркоту втрат і тривог. І вдихну чисте й свіже повітря нашої Перемоги.