«Коли ми виїжджали з Василівки, окупанти нас обстрілювали»

Олена була у Мангуші з дитиною та мамою. Вибратись з окупації вони змогли лише 15 березня.

Мені 29 років. Я працівник селищної ради Маріупольського району.

У перший день війни ми прокинулась від вибухів. Мій батько був у теробороні Маріуполя - 24 лютого я його відвезла до міста о п’ятій ранку. Сама я була з мамою та дитиною у Мангуші, це за 15 кілометрів від Маріуполя.

Для мене перший тиждень був морально важкий - я майже нічого не їла, не пила. Я була шокована і не розуміла, що відбувається. Потім вже стало легше.

Якось я виїхала на машині подивитись чи є якийсь коридор на виїзд, і в цей час почався обстріл.

З їжею проблем не було - всього вистачало. Намагались менше ходити по вулиці.

Коли розпочався виїзд, ми побачили колону машин. Чекати не стали – наступного дня також утворили колону і виїхали. Коли виїжджали з Василівки, по нас почала працювати артилерія окупантів. Їхали болотами. Загалом виїхали без завад, тому що росіяни вирішили, що я - дитина, і навіть не дивились мої документи. Після виїзду з окупації нас зустріли наші військові, а потім поліція вже супроводила нас до центру Запоріжжя.

Коли у нас буде достатньо озброєння, ми зможемо, нарешті, подолати російську навалу і почати відбудовувати нашу країну. Я й зараз не хочу виїжджати за кордон. Моя допомога потрібна тут тим, хто виїхав з окупації, і тим, хто воює. Ми  допомагаємо військовим: купуємо старлінки, шукаємо сітки маскувальні й відправляємо на передову. Наближаємо перемогу, як можемо.