Я з Маріуполя. У перший день війни люди почали масово виїжджати з міста. Розпочалися обстріли. Ми ховалися у погребі або у ванній. Найскладнішим стало для мене пристосуватися в новому місці.
Коли бомбардування почали наближатися до нашого дому, росіяни наступали, ми прийняли рішення виїжджати з Маріуполя. Більше залишатися у місті було неможливо. Там уже не було ні води, ні їжі, не було світла, було дуже холодно. Ми б могли ще протриматися, але у мене є маленька сестра. Через неї ми вирішили виїжджати. Їхали своєю машиною.
Найважче для мене це те, що немає друзів, які були раніше. Немає такої можливості прогулятися, поділитися з ними своїми думками. Щоб вони допомогли. Не вистачає спілкування.
В Маріуполі залишився мій батько. У нас два будинки, в одному постраждала вітальня і побили вікна.
Війна для мене закінчиться тоді, коли я матиму можливість повернутися додому в Маріуполь.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.