«Коли стріляли «Гради», тут пекло було. Ми лежали під ліжком»

Володимир Гебеш залишав рідний Світлодарськ лише на тиждень, коли тут було справжнє пекло. І все одно його тягнуло додому. Він хоче, але не може забути назавжди ті страшні вибухи, які й сьогодні змушують людей боятися кожного шурхіту.

До війни ми жили добре, а зараз, як на вулкані. Щодня стрілянина. Я живу сам, дружина поїхала. Діти дорослі в Донецькій області працюють багато. Одна онука теж уже працює, а правнук у садок ходить. Ми спілкуємося, намагаємось один одному допомагати. Це знімає нервову напругу.

Я весь час живу у Світлодарську. Виїжджав тільки на тиждень, коли в нас тут було пекло. А все одно додому тягне.

Із самого початку війни у ​​нас підривали мости, шляхопровід підірвали. Дуже страшно було, люди сиділи у підвалах, бомбосховищах. У моєї сусідки хворі нерви. Одному її онукові сім років було, коли почалася війна. І онука теж хвора. Бояться кожного шурхіту. Нічого доброго. Нерви на межі у всіх, стрілянина кожен день.

Найстрашніше було у січні 2015 року, коли стріляли «Гради». Тут пекло було. Загалом лежали під ліжком, а де можна було сховатися? Таке й згадувати страшно.

До будинку снаряд потрапив. Наразі вже житло відновили. Зараз у нас є все необхідне – вода, газ, електроенергія, у магазинах є все. Пенсію платять, але пенсіонерам її не вистачає.

Ми отримали гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Дуже дякую йому, підтримав він нас, звісно. Магазини були закриті, всі тікали звідси, щодня бомбардування.

Найбільше зараз хочеться, щоби війна закінчилася. Щоб тихо стало на нашій землі, і щоб діти та онуки жили краще, ніж ми.