меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
До всіх історій
Анастасія Кононенко

«Коли мати приходила ціла, я була щаслива.»

переглядів: 181

Кононенко Анастасія, Лисичанська загальноосвітня школа №13, Луганська область

У конкурсі єсе "Один день" її работа зайняла 2 місце

Анастасія в 2014 році
Анастасія в 2021 році

Це сталося влітку 2014… Того дня закінчилось моє щасливе, безтурботне дитинство! На все життя в моїй автобіографії  - великими, кривавими літерами прописано слово  - «війна»! Ці обставини довелось сприйняти нібито:  «Так мало статися!». Але мені, десятирічній,  це було важко усвідомити!

Перші постріли, перші літаки, перші розриви від зброї, перші ночівлі в підвалі… Все це залишилось в дитячих спогадах  маленької дівчинки!

Тоді... в моїх очах був страх: «Якщо зараз влучить прямо в нас?», «Що станеться, як я загину?».

Коли мати ходила додому за їжею, ті декілька хвилин здавалися довгими годинами.  На дворі літо, сонечко, а ти сидиш в холодному, сирому підвалі, одягнена в зимовий одяг, з’єднавши крихітні пальчики «хрестиком»  з однією думкою в голові: «Хоч би вона повернулась...».  Коли мати приходила ціла, я була щаслива.

Проводячи тижні в підвалі, я почала вести щоденник, куди занотовувала всі свої пережиті емоції і  те, що коїлося з нами та навкруг нас. І до сьогодення цей блокнот зберігся. Саме там  я почала писати вірші, уявляючи себе юною поетесою, описувала події під вогник свічки-  єдиного джерела тепла та світла.

Викладаючи думки на папір, я відчувала себе нібито  легше. Адже я не могла, а, можливо, на той  момент  не хотіла говорити всім про те, як мені страшно.  Я твердо знала, що повинна бути сильною дівчинкою!

Дні минали, а «війна» набирала оберти! Я вже знала час на годиннику, коли треба бути «на готові». Звук, при якому терміново потрібно ховатися. В коридорі нашої квартири завжди була папка з цінними паперами.
Кожного вівторка на нашу вулицю приїзджала машина з дуже смачним хлібом, на неї всі чекали. Я намагалася шукати у всьому позитив, щось гарне, проте, обставини це забороняли!

Одного дня…22.08.2015 сталося те, чого я так боялася: нам влучили в квартиру. У той час ми були вдома. Я сиділа у ванній кімнаті, читала книжку, намагаючись відволіктись від пострілів, а моя мати поралась  на кухні.

Хвилина... сильний шум, задрижала підлога, з-під дверей почав підійматися пил... багато пилу. Я тремтячим голосом гукаю: «Мамо»,  але не чую відповіді. Тоді моє серце завмерло, дихати стало важко.

У стані шоку і страху я відчиняю двері, і мої очі…, важко було щось розгледіти, адже стояв туман. Я побачила матір, вона сиділа на підлозі, ВОНА БУЛА ЖИВА!!! Все інше на той момент не мало ніякого значення! Снаряд знищив все: шпалери, меблі, одяг... Стіни в уламках. Це був страшний для нас день!

У десять років : мої очі – бачили вогонь пожеж, мої руки – тримали залишки зброї, мої ноги – ходили по витраченим гільзам, якими було встелено подвір’я, моє серце – відчувало біль!

Сьогодні – все позаду, але ніколи я про ті часи не забуду! Для мене мир – це життя, це спокійний подих, це можливість жити без страху смерті, спати вночі і не просинатися від кожного шороху!

Мрію про те, аби люди прагнули миру в душі, в  сім’ї, в країні, в цілому світі!

В пам’яті день...

Один день... який змінив моє дитинство і подальше життя...

Один день!

Лисичанськ 2014 2015 2021 Текст Історії мирних діти 2014 2015 обстріли безпека та життєзабезпечення діти 2021 Обстріли Луганська Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
Facebook twitter
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій