«Коли Донецьк став зоною воєнних дій, інсулін зник»

У нас ситуація з ліками не просто критична, а жахлива. В аптеці не завжди можна знайти навіть звичайні таблетки проти кашлю, що вже казати про такі цінні ліки, як інсулін. Його перестали завозити ще влітку 2014 року.

Моя дочка, 13-річна Карина, з трирічного віку живе на інсуліні. Про те, що в дочки проблеми, я дізналася, можна сказати, випадково – коли в трирічному віці ми проходили огляд у лікарів перед улаштуванням до дитячого садка.

Аналізи показали наявність цукру, виявилося, що в Карини цукровий діабет першого типу. Її підшлункова залоза не виробляє власного інсуліну, тому щодня, по п'ять разів на день, дитина отримує ін'єкцію інсуліну перед їдою, на ніч і вранці для підтримки фону. Не буде ін'єкції – організм дитини почне виробляти смертельно небезпечний ацетон.

Наш лікар порадив звернутися до Гуманітарного Штабу Ріната Ахметова – і за місяць нам там сказали: «Приїжджайте, забирайте!». Для мене як для матері-одиначки й інваліда першої групи інсулін для дитини на вагу золота. Курс на один місяць обходиться в 3500 грн.

Але рано чи пізно організм Карини звикне до нього, і тоді знову доведеться міняти препарат. Утім, поки дочка звикає, почувається добре. Карина коле інсулін собі сама за допомогою шприца-ручки. Звичайно, це болюча процедура, до того ж щоразу треба колоти в інше місце, але Карина вже звикла до болю.

Найоптимальнішим варіантом для дитини була б помпа. Вона кріпиться до тіла і сама впорскує в кров необхідну дозу інсуліну. Але помпа коштує понад $1000. Ми раді тому, що у нас тепер є!