«Ключі від квартири нагадують про покинуту домівку»

Війна внесла кардинальні зміни у сім’ю Олени Вікторівни: син загинув на війні, а середня донька виїхала за кордон

Я з меншою донечкою повторювала таблицю множення, коли раптом почула вибухи. Саме так для мене розпочалась війна 24 лютого.

Під час війни труднощі виникали завжди: пошук житла, де та як помитися, як хоча б один раз поїсти гаряче. Відчувався дефіцит ліків та не було фахівців. Зокрема - онколога, щоб стати до нього на облік. Ще у нас зовсім не було одягу, крім того, який був на нас.

Найважче було дев’ятого червня, адже у цей день загинув мій синочок – військовослужбовець. Його поховали у Львові на Личаківському кладовищі. Він був справжній патріот та дуже сміливий хлопець: під обстрілами витягав поранених товаришів, усвідомлюючи, що сам може загинути в будь-яку мить. Це біль, яку не передати словами.Ми переїхали на Дніпропетровщину, та почали потрохи оговтуватись. Я дякую усім небайдужим людям, які були поряд та допомагали.

Зараз я живу з чоловіком, бо сильно хворію. Попри те, що ми розлучені, він не хоче залишати саму нашу восьмирічну доньку.

Війна дуже позначилася на моїй сім’ї: син загинув, середня донечка виїхала за кордон.

Був один момент, який дуже запам’ятався, коли я отримувала допомогу в благодійній організації «Карітас» - там працюють дуже щирі та уважні люди. Вони завжди підтримують та посміхаються.

Про рідну домівку мені нагадують ключі від квартири та декілька речей.