Я мешканка міста Попасної Луганської області. Ми жили на лінії зіткнення з 2014 року. Про повномасштабне вторгнення дізналися зі ЗМІ. Потім пішли на роботу, і там також це обговорювали. 

Як можна почати таку агресію проти людей і вбивати їх?

Ми весь час були в місті, бо думали, що буде це недовго. Але після того, як кількість обстрілів збільшувалася, ми виїхали за межі міста, недалеко. Чекали, що все закінчиться. 7 квітня ми виїхали в Дніпро, знайшли собі помешкання і там жили. Ми міняли міста неодноразово, зараз проживаємо у Фастові.

Досі не можемо зрозуміти, що нам робити далі. Немає ніякої стабільності. Не знаємо, коли все закінчиться, і чи повернемося ми колись додому. На сьогоднішній день ми самі. Спробуй, зароби на житло сам, оплати його і виживи. У мене двоє дітей, яких треба підтримувати. Треба працювати, і завдяки тому, що є діти, я справляюсь з депресією.

Ми сподіваємося, що повернемось до мирного життя, і буде наша держава за нас піклуватися.