У перший день війни одразу почалися обстріли. Я працювала вчителькою, і того ж дня мені подзвонили батьки учнів та запитали, де найближче бомбосховище, що робити, як рятувати дітей. Я хвилювалася і за них, і за власну дитину.

Кілька місяців ми ночували в підвалі. У місті зникла вода, доводилося шукати, де набрати хоча б кілька літрів.

Коли ситуація стала зовсім важкою, ми виїхали з міста. Провели деякий час в Одесі, а потім повернулися додому.Зараз я просто живу й чекаю миру. Хочеться повернення нормального життя, коли діти знову спокійно ходитимуть до школи.