Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Валентина Литвинова

«Кожен постріл для мого 11-річного онука – це шок»

переглядів: 481

У нас обстріли не вщухають, страшно виходити з дому. Сьогодні ось ніби зранку нормально було, а потім знову почали стріляти.

Кожен постріл для мого 11-річного онука Сашка – це шок. Після поранення навіть найвіддаленіші звуки вибухів викликають у нього жах. Я завжди намагаюся бути поруч з ним, зустрічаю його після школи. Раніше він начебто не боявся, а зараз боїться.

Додому зі школи ми йдемо кілька хвилин. Навколо – розбиті будинки, осколки й перелякані люди. Ми збирали кулі і на городі, і у дворі. Одна куля в нас узагалі в літній кухні застрягла. У будинку стіни посічені осколками, а у вікнах тріснули шибки. Жити в будинку дуже небезпечно.

Через обстріли онук на вулицю не виходить. Вдома на підвіконні робить домашні завдання. Йому подобаються математика, фізкультура та футбол. До свого поранення він захищав ворота шкільної команди. Зараз від тренувань довелося відмовитися, Саша думав, що поранення взагалі поставить хрест на його заняттях спортом, адже куля зачепила ногу.

Це сталося вдень посередині вулиці, коли Саша їхав на велосипеді в магазин. Куля чиркнула краєм штанів і застрягла в кістці на підйомі стопи. Три тижні онук провів у лікарні, а потім поїхав на реабілітацію до Слов'янська. Каже, що вже нічого не болить і можна вільно бігати.

Я для Саші єдина рідна людина. Його батько помер, а мати позбавлена батьківських прав. Ми пережили і найважчі часи, коли п'ять місяців не платили пенсію – тоді виживали завдяки гуманітарній допомозі. Ми її й зараз отримуємо.

Авдіївка 2016 Текст Історії мирних
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій