Історії, які ви нам довірили
До початку війни я мешкала в Торецьку, і зараз тут. Живу сама. У мене двоє дітей, але вони мешкають окремо. Я працюю в лікарні. Раніше все було нормально, згадується наше жваве місто без розрухи.
Коли почалися перші вибухи, було дуже страшно. Люди ховалися в підвали. Загинули мирні жителі, зруйновано багато будинків. Багато хто виїжджав, коли зрозуміли, що все серйозно. Ми теж виїжджали до Києва. Деякий час ми жили й працювали там, але потім повернулися.
Через війну все змінилося. Зараз вже звикли до нових реалій. Буває, що й тепер стріляють, кожен гуркіт на вулиці викликає занепокоєння.
За цей час було багато таких моментів, які не хочеться згадувати. Найстрашніше було, коли лягали спати. Цей страх неможливо передати словами. Не можна описати той страх, із яким довелося все кинути й виїхати.
Найчастіше була допомога від Фонду Ріната Ахметова. Вона допомагала виживати.
Мрію, щоб більше не повторилися воєнні дії, щоб був мир, щоб не було розрухи, і все відновилося.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
